Ринок праці України: чи є світло в кінці тунелю

Ринок праці України: чи є світло в кінці тунелюЧому деякі спеціальності користуються особливим попитом на ринку праці, на відміну від інших, менш затребуваних? Справа, якою займається кожен із нас, — суто індивідуальний вибір. Проте маємо на меті зробити його оптимальним

ВИПУСК №7 (ЛИПЕНЬ, 2018)

 

Коли йдеться про професії, на думку спадає вислів: «усі професії потрібні та всі важливі». Але, перекладаючи його в реалії сьогодення, розуміємо, що цього недостатньо. Тож, уявімо ситуацію: ми щойно здобули середню освіту та повинні визначитися, що робити далі. Для цього необхідно мати об’єктивну точку зору стосовно того, що відбувається в державі, а також уявлення, як це має бути. Окрім цього, аби пристосуватися до нинішніх умов, варто спрогнозувати, якою Україна буде за декілька років і навіть десятиліть.

 

Проблеми ринку праці

Ринок праці миттєво реагує на будь-які зміни, що відбуваються в країні. Протягом останніх декількох років держава перебуває в стані кризи за ключовими параметрами, що яскраво відображає ситуація на ринку праці. Головними проблемами є такі:

 

Попит на роботу перевищує пропозицію

Пояснюється це тим, що багато людей лишилося без роботи за різних причин — скорочення, вимушений переїзд з окупованих територій тощо. Роботодавці, зі свого боку, скоротили штат до суто необхідних працівників. До того ж індустрія, що дає найбільшу кількість робочих місць, перебуває в повному занепаді. Сукупно ці фактори відображають такий результат — наразі набагато більше людей потребують роботи, ніж їх теоретично можна працевлаштувати.

 

Очікування по зарплатах не відповідають запропонованим

Інфляція, зростання цін на імпортні й навіть місцеві продукти, товари та послуги призводять до того, що банально не вистачає грошей на оплату базових власних потреб та своєї родини. Деяке пожвавлення у цьому напрямі, тобто зростання зарплат, відбулося восени минулого року, але, звісно, пощастило не всім.

 

Відтік працівників за кордон

Згідно з офіційними даними (зазвичай не надто правдивими), за минулий рік лише в Польщі працювало понад 2,5 млн українців. Цілком можна зрозуміти тих, хто полишає домівки й вирушає за кордон через фінансову ситуацію. Проте аж ніяк не можна збагнути, чому не застосовуються заходи з боку держави, спрямовані на утримання таких осіб. Міграція в подібних масштабах відбувається лише за умов повної відсутності мотивації та віри в майбутнє в межах своєї країни. А ці речі цілком реально відновити, особливо якщо зважати на те, що в більшості в Україні є родини.

 

Невідповідність кваліфікаційних сегментів наявних і потрібних кадрів

Через відсутність в Україні умов ринкової економіки та доволі низький рівень кваліфікаційних вимог до кандидатів, а також їх фахової підготовки, ми не можемо якісно використати наявний ресурс. Тобто наразі маємо забагато менеджерів, економістів і юристів низького рівня кваліфікації або взагалі такого, що не відповідає жодним міжнародним стандартам і практикам застосування.

 

Водночас професії інших напрямів підготовки, на які є попит, лишаються незатребуваними серед абітурієнтів, а згодом — і шукачів роботи. З іншого боку, дехто, можливо, погодився б змінити кваліфікацію та працювати на цих посадах, проте запропонована заробітна плата їх не влаштовує. Таким чином, виникає ситуація попиту на одні посади, а пропозицій — на інші. Змінити стан речей  можливо лише за умов «пожвавлення» галузей, які генерують розвиток економіки, — виробництва, промисловості, а також державного сектора — медицини, освіти тощо.

 

Світло в кінці тунелю

Починаючи з осені минулого року, саме коли фінансово-економічний стан країни дещо стабілізувався, збільшилася кількість пропозицій роботи від компаній. Відповідно, зайнятість населення почала зростати. Проте аби відновити баланс інтересів чи хоча б наблизитися до нього, має відбутися низка змін. Процес працевлаштування завжди містить зацікавленість із двох боків. Скажімо, з боку кандидата, найчастіше ключову роль відіграють гроші й умови праці.

 

Продовження