Правила фінансового та податкового обліку: витрати на позики, які підлягають капіталізації

ВИПУСК №6 (ЧЕРВЕНЬ, 2020) | читати на сайті Живого Журналу →

Правила фінансового та податкового обліку: витрати на позики, які підлягають капіталізаціїАльбіна Нечипуренко,

сертифікований спеціаліст з фінансової звітності та міжнародних стандартів аудиту, податкового планування, фінансового та управлінського обліку

 

Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 16 «Основні засоби» та міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 23 «Витрати на позики»

 

Основним принципом МСФЗ (IAS) 23 «Витрати на позики» є поділ витрат на позики що:

• безпосередньо віднесені на придбання, будівництво або виробництво кваліфікованого активу, є частиною собівартості такого активу;

• визнаються витратами періоду.

 

МСФЗ (IAS) 23 «Витрати на позики» встановлює критерії для визнання відсотків як компонента балансової вартості об'єкта основних засобів, збудованого власними силами. Згідно з п.23 МСФЗ (IAS)16, собівартість об'єкта основних засобів — це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк довший за звичайний строк кредиту, різниця між грошовим еквівалентом ціни і загальними виплатами визнається як відсотки за період кредиту, якщо такі відсотки не капіталізують згідно з МСФЗ (IAS) 23.

 

Витрати на позики — витрати на сплату відсотків та інші витрати, понесені суб'єктом господарювання у зв'язку із запозиченням коштів.

Кваліфікований актив — це актив, який обов'язково потребує суттєвого періоду для підготовки його до використання за призначенням чи для реалізації.

 

Суттєвий період для підготовки активу не визначений МСФЗ (IAS) 23, але повинен бути чітко позначений в обліковій політиці підприємства. Для вибору суттєвості строку можна використовувати рекомендації Мінфіну з листа № 31-34000-10-5/11601 і Методрекомендацій № 1300.

 

Згідно з п.8 МСФЗ (IAS) 23, суб'єкт господарювання капіталізує витрати на позики, які безпосередньо віднесені до придбання, будівництво або виробництво кваліфікованого активу як частину собівартості цього активу. Суб'єкт господарювання визнає інші витрати на позики як витрати в тому періоді, у якому вони були понесені.

 

Витрати на позики, які безпосередньо віднесені на придбання, будівництво або виробництво кваліфікованого активу, є тими витратами на позики, яких можна було б уникнути, якби не робилися витрати на кваліфікований актив. Позики поділяють на цільові і нецільові.

 

Цільові позики — це запозичення спеціально для будівництва або виробництва кваліфікованого активу.

Нецільові позики — це позики, отримані для загальних цілей.

 

Згідно з п.12 МСФЗ (IAS) 23, якщо кошти позичаються спеціально з метою отримання кваліфікованого активу, то суб'єкт господарювання визначає суму витрат на позики, яка підлягає капіталізації щодо цього активу, як фактичні витрати на позику, понесені протягом певного періоду, за вирахуванням будь-якого інвестиційного прибутку від тимчасового інвестування цих позичених коштів.

 

Придбати повню версію статті