Порушення умов оплати праці роботодавцем: компенсація та відповідальність

Практика сьогодення доводить, що доволі часто роботодавці в односторонньому порядку приймають рішення з питань оплати праці, які не лише погіршують умови, установлені законодавством, а й порушують права працівників щодо оплати праці — несвоєчасно, не в повному обсязі, а подекуди й узагалі не виплачують заробітної плати працівникові

 

Вікторія Ліпчанська,

шеф-редактор журналу «Кадровик light»

Конституцією України передбачено, що до основних прав людини та громадянина належить право на оплату праці (отримання заробітної плати), не нижчу за визначену законом. Водночас там прописано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законодавством.

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон № 108):

заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від:

· складності й умов виконуваної роботи;

· професійно-ділових якостей працівника;

· результатів праці працівника;

· господарської діяльності підприємства.

Із метою оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До нього зокрема включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формах (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

У формах статистичних звітів відображаються нарахування працівникам підприємства відповідно до розрахунково-платіжних документів незалежно від строку їхніх фактичних виплат. Зазначені суми наводяться до утримання ПДФО та ЄСВ.

Керуючись ст. 22 Закону № 108, роботодавці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови найманих працівників, установлені законодавством, угодами й колективними договорами. Заборонено будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду й характеру занять, місця проживання.

Нині заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або в будь-якій іншій формі заборонена.

 

Виплата заробітної плати:строки та періодичність

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із представниками трудового колективу, але не рідше ніж двічі на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів, та не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Першою половиною місяця вважається 15 календарних днів. Таким чином, заробітна плата за першу половину місяця (15 календарних днів) має виплачуватися в період із 16 по 22 число, а за другу — із 01 по 07 число.

Конкретні дні та строки виплати заробітної плати повинні встановлюватися в колективному договорі зазначенням чисел, котрі зазвичай є однаковими для всіх місяців (3 і 18; 4 і 19 тощо). До того ж можуть установлюватися й коротші строки, ніж передбачено ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). У разі коли день виплати заробітної плати збігається із вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Процентне співвідношення авансу та нарахованої заробітної плати законодавством не регламентовано, підприємства повинні самостійно встановлювати це співвідношення в колективному договорі.

 

Читать полностью…