Конфлікт із двома нерівними

Одним із найвідоміших одкровень наших часів є така проста й, здавалося б, очевидна думка авторів бестселеру «Результативний конфлікт» Пітера Т. Коулмана і Роберта Ферґгюсона про те, що різниця у владі й авторитеті між сторонами конфлікту докорінно змінює принципи його ефективного врегулювання. Логічно, проте, чи так уже очевидно?

ВИПУСК №9 (ВЕРЕСЕНЬ, 2018)

 

Конфлікт із двома нерівнимиХто має більше влади (сили) у конфлікті між керівником і підлеглим, учителем й учнем, батьком і дитиною? Керівник, учитель і батько, правильно? Вони мають повноваження контролю, досвід, старші за віком. А якщо додати, що підлеглий — родич губернатора, учень — син спонсора школи, а дитина — довгоочікувана донечка? Розклад сил уже на такий однозначний, чи не так?

 

Що ж таке влада і як виміряти різницю в ній під час конфлікту? Проблема полягає в тому, що кожен із нас має певні судження, ментальні установки, які ми не завжди усвідомлюємо, проте саме вони зумовлюють нашу реакцію на владу та конфлікт.

 

Наприклад, один вважає, що влада — це обмежений ресурс, за який потрібно боротися (теорія фіксованої порції влади), а інший може споглядати на владу як на щось таке, що можна встановити й наростити у співпраці з іншими (теорія нарощування влади). Хтось схиляється перед авторитетом високої посади, харизмою, фізичною силою, грошима, силою права чи моралі, експертною чи колективною думкою, а хтось — байдужий до них.

 

Влада — відносна, і це важливо.

Вікіпедія визначає поняття «влади» як здатність і можливість того, хто нею володіє, з допомогою авторитету, і (або) заохочення, і (або) примусу впливати на дії інших.

 

Мері Паркер Фоллетт (1868–1933 рр.), американський соціолог, дослідниця психологічних аспектів управління, вважала, що влада — це не контроль і примус, а здатність досягати результату.

 

А от що надає конкретній людині здатність досягати результату й що є цим результатом? Це питання, над яким варто замислитися кожному. Інакше будь-які спроби вирішити конфлікт ризикують перетворитися на переговори не лише з двома невідомими, а й із нульовим результатом.

 

Сунь Цзи у своєму трактаті «Мистецтво війни» писав: «Непереможна армія спочатку усвідомлює умови перемоги, а потім шукає битви; армія яка програла, спочатку б’ється, а потім шукає перемогу».

 

Отже, якщо ви опинилися в конфліктній ситуації, варто зупинитися та поставити собі такі запитання:

Наскільки для мене важливими є решта учасників?

• Мені важливо, щоб вони задовольнили мої вимоги зараз чи пізніше?

• Чи хочу я залишитися в тих самих взаєминах надалі?

• Чи можна мені вийти із цієї ситуації без жодних негативних наслідків?

Вони на моєму боці чи проти мене (чи те й інше)?

• Чи вони підтримують мене?

• Чи вони поділяють мої цілі та думки?

• Вони мені радше допоможуть чи зашкодять?

• Чи слід мені їм довіряти?

Чи маю я більше або менше влади, ніж вони, чи ми рівноправні?

• Хто тут відповідальний за все?

• Чи мають вони владу наді мною?

• Чи маю я владу над ними?

• Іхто від кого залежить насправді?

 

Якщо добре обміркувати викладені вище запитання, вони допоможуть змінити шаблонну поведінку людини в конфлікті та зробити її більш виваженою і конструктивною.

 

Саме на об’єднанні цих нюансів — відносини, спільні цілі та різниця у владі — Пітер Т. Коулман і Роберт Ферґгюсон створили моделі сімох найголовніших типів ситуацій, що виникають під час конфліктів:

Придбати повну версію статті