Хеджування грошових потоків: особливості обліку відповідно до МСФЗ і П(С)БО

Фінансовий менеджмент

Беручи до уваги нестабільність валютних курсів та наявність значних ризиків подальшої девальвації національної валюти, питання мінімізації впливу зазначених негативних явищ стає все більш актуальним для компаній, які мають кредиторську заборгованість перед постачальниками-нерезидентами. Саме застосування інструментів хеджування допоможе не лише захистити компанію від негативного впливу різких коливань валютних курсів, а й забезпечить стабільність і прогнозованість цінової політики бізнесу

ВИПУСК №6 (ЧЕРВЕНЬ, 2018)

 

Хеджування грошових потоків: особливості обліку відповідно до МСФЗ і П(С)БОПередусім ознайомимося із сутністю «хеджування», а також усіма пов’язаними з ним поняттями. Хеджування можна розглядати як механізм страхування, коли потенційні коливання вартості або очікуваних грошових потоків будь-якого об’єкта певним чином фіксуються заздалегідь. Таким чином невизначеність майбутнього результату володіння об’єктом (адже можливий як негативний, так і позитивний результати) замінюється визначеністю.

 

За своєю суттю хеджування є процесом, до якого залучені певні фінансові інструменти з метою повної або часткової компенсації змін справедливої вартості або грошових потоків об’єкта хеджування.

 

Інструмент хеджування — обраний похідний фінансовий інструмент (або непохідний фінансовий інструмент — для хеджування ризиків зміни валютних курсів), справедлива вартість або майбутні грошові потоки якого, як очікується, будуть більшими за зміни справедливої вартості або майбутніх грошових потоків від об’єкта хеджування.

Об’єкт хеджування — актив, зобов’язання або прогнозована операція, завдяки яким компанія підпадає під ризики зміни справедливої вартості або грошових потоків.

 

Тож, зважаючи на визначення інструменту хеджування, найчастіше як інструмент застосовують так звані похідні фінансові інструменти.

 

Інструменти хеджування

Похідний фінансовий інструмент — це фінансовий інструмент, що має такі якості:

• його вартість коливається залежно від змін вартості базового інструменту (процентної ставки, обмінного курсу валюти, ціни фінансового інструменту, ціни біржового товару тощо);

• він вимагає нульових або незначних початкових інвестицій порівняно з іншими інструментами, які залежать від ринкових умов;

• він виконуватиметься в майбутньому.

 

Найпоширенішими похідними фінансовими інструментами є форвардні контракти, ф’ючерси й опціони.

Форвардний контракт — контракт на купівлю чи продаж товару, іноземної валюти або фінансового інструменту, за яким поставка здійснюється на певну майбутню дату за наперед обумовленою в контракті ціною. На відміну від ф’ючерсу, форвард торгується поза біржою, може мати нестандартні умови, зазвичай передбачає фізичне постачання товару.

Ф’ючерс — контракт на купівлю чи продаж певної кількості цінних паперів або товару в майбутньому за заздалегідь узгодженою ціною. На відміну від форвардного контракту, він торгується на біржі, має стандартизовані умови та зазвичай не передбачає фізичного постачання товару, тобто закривається купівлею компенсуючого контракту.

Опціон — контракт в обмін на сплату певної суми (премії), що надає своєму власникові право (але не зобов’язання) продати чи купити будь-які фінансові інструменти або товари за фіксованою ціною протягом обумовленого строку.

 

Облік інструментів хеджування

Похідні фінансові інструменти дозволяють компанії гарантувати певну величину або справедливої вартості активу, або грошових потоків під час продажу чи купівлі будь-якого товару. Гарантуючи обумовлену в контракті вартість, компанія «страхує» себе від невигідних коливань цієї вартості, але водночас втрачає можливість продати або купити актив за вигіднішою, ніж у контракті, ціною (за умови, якщо це не опціон).

 

Тому один і той же похідний фінансовий інструмент за тією самою операцією хеджування може бути в різні моменти часу:

• фінансовим активом, тобто контрактом, що надає право обміняти фінансові інструменти на потенційно вигідних умовах (коли компанія «застрахувалася» вдало),

або

• фінансовим зобов’язанням, тобто контрактом, який зобов’язує компанію обміняти фінансові інструменти на потенційно невигідних умовах (якщо компанія «прогадала»).

 

Таким чином, головна особливість похідного фінансового інструменту полягає в тому, що він «робить» свою вартість від будь-якого іншого базового інструменту (у термінології МСФЗ / ^ 9-хеджування).

 

Тому при первісному визнанні похідні фінансові інструменти оцінюються за справедливою вартістю, а транзакційні витрати за ними просто списуються на витрати періоду. Фактично похідні фінансові інструменти вважаються фінансовими активами або фінансовими зобов’язаннями, класифікованими за справедливою вартістю через прибуток або збиток (як фінансові активи (зобов’язання), утримувані для торгівлі, — див. попередній номер видання).

 

Подальша оцінка похідних фінансових інструментів повинна проводитися як і для всіх фінансових інструментів, класифікованих за справедливою вартістю через прибуток або збиток, а саме: коливання справедливої вартості слід визнавати як доходи або витрати поточного періоду у звіті про прибутки та збитки й іншому сукупному доході.

 

Проте в низці випадків це може призводити до ситуацій, коли компанія повинна буде визнавати прибуток або збиток за похідними фінансовими інструментами якраз тому, що вона вдало провела операцію хеджування. Своєю чергою, вдала операція хеджування саме й означає, що компанія не повинна отримати ні прибутку, ні збитку, повністю убезпечивши себе від коливань справедливої вартості або грошових потоків активу.

 

Відповідно до МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», існує три основні типи хеджування:

1. Хеджування грошових потоків;

2. Хеджування справедливої вартості;

3. Хеджування чистих інвестицій у зарубіжну компанію.

 

Зосередьмося на особливостях хеджування грошових потоків, оскільки цей тип хеджування є найпоширенішим.

Хеджування грошових потоків використовується, коли компанія очікує отримати або витратити кошти, конкретна сума яких може коливатися, залежно від будь-яких майбутніх умов, на які компанія не може впливати. Інакше кажучи, у компанії є ризик або витратити більше коштів, або отримати менше.

 

У такому випадку компанії вигідно укласти ф’ючерсний або форвардний контракт, що гарантує певну величину витрачених або одержуваних коштів.

 

ПРИКЛАД

Необхідно підготувати витримки зі звітності компанії «Х» за рік, що закінчився 31 грудня 2017 року.

 

Опис ситуації. 1 листопада 2017 року компанія «Х» замовила партію товарів вартістю 200 тис. євро в іноземного постачальника. Очікувана дата постачання й оплати — 31 березня 2018 року. Для того щоб уникнути невизначеності під час планування суми платежу в гривнях, одночасно з розміщенням замовлення 1 листопада 2017 року компанія уклала форвардний контракт із банком на купівлю 200 тис. євро 31 березня 2018 року.

 

Відповідні форвардні курси (тобто передбачені банком очікувані курси) станом на 31 березня 2018 року наведені далі (1 грн за 1 євро):

• 1 листопада 2017 року — 31,26;

• 31 грудня 2017 року — 33,50;

• 31 березня 2018 року — 35,0.

 

Рішення. Замовлення на партію товарів не визнається у звітності компанії до того моменту, поки компанія не візьме на себе контроль за товаром, тобто до 31 березня 2018 року. Це означає, що в році, який закінчився 31 грудня 2017 року, жодного активу, ані зобов’язання, пов’язаного з товарами, не відображається у звітності компанії.

 

Однак відтік грошових коштів 31 березня 2018 року є ймовірним. До цієї дати євро компанії не потрібні, і купувати їх зараз, тобто пов’язувати свої гривневі кошти, є недоцільним. Проте щоб уникнути ризику несподіваної зміни обмінного курсу, компанія вирішує зафіксувати курс уже на 1 листопада 2017 року за допомогою форвардного контракту. Курс зафіксований на рівні 31,26 грн за 1 євро, тобто компанія «Х» витратить на придбання товарів 6252 тис. грн. Об’єкт хеджування, за термінологією МСФЗ 9, — імовірний відтік грошових коштів в іноземній валюті.

 

Форвардний контракт — похідний фінансовий інструмент, тому спочатку він повинен визнаватися за справедливою вартістю. Як правило, справедлива вартість, тобто ціна форвардного контракту, дорівнює нулю, оскільки це лише договір між банком і компанією. За термінологією МСФЗ 9, форвардний контракт — інструмент хеджування.

 

Варіант 1

Фінансовий ефект без застосування обліку хеджування

Будучи похідним фінансовим інструментом, форвардний контракт узагалі повинен під час подальшої оцінки оцінюватися за справедливою вартістю через прибуток або збиток. Зважаючи на умови прикладу, якби компанія 31 грудня 2017 року уклала форвардний контракт на купівлю євро 31 березня 2018 року, то курс було б зафіксовано на рівні 33,50 грн за 1 євро. Виходить, що, уклавши форвардний контракт раніше, компанія виграла суму 448 тис. грн, оскільки вона витратить на придбання 200 тис. євро не 6700 тис. грн (200 тис. євро х 33,50), а 6252 тис. грн. Таким чином, форвардний контракт, що оцінюється станом на 31 грудня 2017 року за справедливою вартістю, перетворюється на фінансовий актив:

Дт «Фінансовий актив через прибуток або збиток» — 448 тис. грн

Кт «Інвестиційний дохід» — 448 тис. грн.

 

У результаті такого обліку виходить, що компанія відображає у своїй звітності «віртуальний» прибуток від операції хеджування, у той час як головний ефект хеджування повинен був реалізуватися в наступному звітному періоді, 31 березня 2018 року.

 

Така ситуація має назву «облікової невідповідності», коли реальний ефект операції та її обліковий ефект розносяться по різних періодах. Велика кількість таких операцій, особливо різної спрямованості, може ввести в оману користувачів звітності компанії, надаючи їм незрозумілу величину прибутку за рік.

 

Варіант 2

Фінансовий ефект із застосуванням обліку хеджування

Для того аби не допустити «облікову невідповідність», компанія може використовувати спеціальний облік хеджування, який ураховує, що форвардний контракт компанії важливий не сам по собі, а як компонент угоди із хеджування.

 

Придбати повну версію статті